То якраз той час, коли ставав українським університет. То вже після війни. Ставав українським університет, вже чутно було в коридорах українську мову, поряд з польською. Університет був Яна Казімєжа, як відомо, короля. Вже наші вчителі в той час там одомашнилися в університеті. Михайло Рудницький був деканом. Петро Петрович Коструба працював на кафедрі української мови. Юліан Костянтинович Редько був не в університеті ще в той час, а в педінституті. Михайло Рудницький, як завжди, такий – європеєць. В коридорі він говорив з різними людьми по-різному: то французькою, то німецькою, то польською, то українською, – як попало, бо той був Михайло Рудницький. Мав прекрасне почуття гумору, терпіти не міг туманів і намагався робити все можливе, щоби їх позвільняти з університету. В той час приїжджали різні делегації подивитися, що робиться у Львові (особливо ті, які закінчували колись той університет Яна Казімєжа), що там тепер робиться. У зв’язку з цим декан факультету Михайло Рудницький вічно супроводжував різні делегації. І ми вважали своїм обов’язком максимально українізувати університет: щоби звучала українська мова в коридорах, щоби були гуртки українські, щоб був український хор і т. д. І ми починали українізувати університет. Як могли, як студенти. Заложили гурток фольклору і етнографії. Ми говорили між собою всі, і викладачі говорили нам, що конче треба, поки ще не стерли з лиця землі мовників з Карпат, бо різні були спроби то зробити, різних людей (то Ви знаєте), треба якнайбільше експедицій в Карпати. Тому був гурток фольклору і етнографії. То я його заложила і очолила. Згодом я організувала гурток української мови вже при кафедрі, а гурток фольклору і етнографії передала моїй заступниці Марії Вальо. Гурток української мови, власне, почався від того… Там був професор Коструба, який дуже відчував, що треба ту молодь пригорнути. У зв’язку з тим він очолив той гурток. [Був] Іван Іванович Ковалик. Там тоді ще були… Я вже не пам’ятаю, то треба собі спеціально пригадати, хто тоді був на кафедрі. Кафедру слов’янської мови очолив професор Свєнціцький. І коли появилася перша в університеті, на факультеті філології, аспірантура, яку дали Свєнціцькому, завідувачу кафедри слов’янської філології, то прийшов до мене Шуст, який там рознюхав на кафедрі, кого би рекомендувати, і назбирав відомості про мене. Я якраз закінчила університет. І мене взяв Свєнціцький в аспірантуру. Я була його першою аспіранткою. Тоді, коли мене затвердили в аспірантурі в 1950 році (1 січня до мене дійшов документ про те, що я затверджена в аспірантурі), 20 січня мене заарештували…